вторник, 21 апреля 2015 г.

Наче б то.

Був гарний сонячний день. Вона давно так не просиналась, крізь відкрите вікно в кімнату прокрадались промінчики сонця, пейзажі вимальовували гори й море, берег ніби кликав її до себе. З кухні лунали голоси батьків, котрі вже разом готували сніданок. Таким було її щастя. Вона глибоко вдихнула свіжого морського повітря й побігла на кухню, допомагати батькам. Після раннього сніданку, вони пішли мандрувати островом та займатись іншими відпочинськими речами, тоді було все круто, тоді все було інакше, тоді вони були одним цілим, неподільним одним цілим. Це вже пізніше вони зламались, пізніше розділились на трьох і в кожного почалась своя історія. Дико сприймати реальність, пам*ятаючи ті безтурботні дні свого щасливого минулого, нестерпно боляче приймати правду і розуміти, що "Вас" вже не має, та навряд чи будуть. Вона плакала й кричала, кричала та плакала, та це ні на хвилину не полегшувало страждань, це не вертало час назад, це нічого не міняло.

Нічому ця історія не вчить.
Просто живіть реальністю. Просто сприймайте правду. Просто не вигадуйте собі ідеалів!

Комментариев нет:

Отправить комментарий